ПРАЦІВНИКИ ОСВІТИ ЯК ОБ’ЄКТ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ: МІЖ СОЦІАЛЬНИМИ ГАРАНТІЯМИ ТА СОЦІАЛЬНОЮ ПІДТРИМКОЮ

Анотація

Вчителі в Україні – велика соціально-професійна група, яка користується державними соціальними гарантіями, а освітня політика є важливою складовою соціальної політики. Працівників сфери освіти не вважають соціально незахищеною категорією, хоча зниження престижу професії спонукає і педагогів, і громадську думку сприймати вчителів «соціально вразливою» групою. Таке сприйняття може виглядати перебільшенням, адже рівень відповідальності у сфері освіти не більший, ніж у будь-якій іншій професії, де є чіткі стандарти та значні суспільні очікування. Водночас різниця між соціальними гарантіями, що надає держава педагогам, і реальною «вразливістю» (яку неможливо нівелювати самими лише законодавчими нормами), залишається досить хиткою. Метою статті є визначення специфіки соціальної політики щодо працівників освіти (вчителів) через аналіз концептуальних та практичних проблем, пов’язаних із реалізацією соціальних гарантій і соціальної підтримки, а також уточнення місця педагогів у системі соціального захисту. Аналіз правових актів, урядових стратегій, звітів міжнародних інституцій та експертних досліджень дозволяє зробити висновки про механізми подальшої підтримки й захисту вчителів. Першочергово соціальні гарантії, які пропонує держава (щорічна оплачувана відпустка, визначена тривалість робочого навантаження, спеціальний порядок виходу на пенсію за вислугу років тощо) є недостатніми. Пропонуючи напрямки вдосконалення соціальної підтримки вчителів, варто зосередити увагу на підвищенні оплати праці та соціальних стандартів, запровадженні державних й муніципальних програм житлової підтримки, розвитку системи психологічної допомоги й профілактики вигорання. Окремо слід вести мову про проведення системних кількісних та якісних досліджень умов роботи вчителя, психологічного стану, а також реальних (таких, що дійсно можливі в умовах війни) шляхів соціальної підтримки громадами та державою.