РЕАЛІЗАЦІЯ ПОТРЕБ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ ЧЕРЕЗ ФОРМАЛЬНІ ТА НЕФОРМАЛЬНІ МЕРЕЖІ ПІДТРИМКИ

Анотація

Актуальність статті обумовлена процесом прогресивного старіння населення, тому вимагає від суспільства пошуку нових шляхів роботи з людьми похилого віку та реалізацію їх потреб. У статті  характеризується сучасний стан категорії людей похилого віку в українському суспільстві. Відзначено, що підтримка людей похилого віку здійснюється за допомогою різнопланових ресурсів, а саме – формальних та неформальних мереж підтримки, волонтерства, держави, сім’ї, громади і суспільства у цілому. Формальна мережа підтримки реалізується через соціальну політику держави, що зорієнтована на сприяння у забезпеченні прав людей похилого віку на їх соціальний захист конституційних прав і свобод. Метою статті є розкриття особливостей реалізації потреб людей похилого віку через формальні та неформальні мережі підтримки. Для досягнення поставленої мети нами використано наступні загально наукові методи дослідження: узагальнення застосовано для вивчення формальної мережі підтримки, що реалізується через соціальну політику держави і зорієнтована на дотримання конституційних прав щодо людей похилого віку та соціальний захист, аналіз, який полягає у поєднанні, відтворенні зв’язків окремих елементів, сторін, компонентів складного явища і тим самим у осяганні цілого в його єдності його компонентів. Напрями реформування системи соціальних послуг спрямовані на авторитетну законодавчу базу, де на відповідному рівні було б закріплено соціальний захист людям похилого віку. Вони, зокрема, передбачають: деінституціалізацію шляхом створення широкої мережі служб та закладів, які можуть надавати якісні послуги у громаді; залучення до надання соціальних послуг недержавних організацій; наближення соціальних послуг до місця проживання; децентралізацію процесів управління, фінансування, розташування послуг; розширення можливостей людей похилого віку щодо вибору послуг та участі у цьому процесі; підвищення результативності надання соціальних послуг через вивчення потреб на індивідуальному рівні та в межах окремих адміністративно-територіальних одиниць; впровадження технологій з покращення якості, серед яких моніторинг, оцінювання і контроль.